Погода в Києві



Катерина Мірошниченко: 'В нашій країні ніхто не досліджував, скільки працівників яких професій і якого рівня кваліфікації потрібно нашим роботодавцям'


Катерина Мірошниченко - голова Київської міьскої асоціації працівників профтехосвіти.


Кузня кадрів

Асоціація працівників профтехосвіти – одна з найстаріших українських громадських організацій. Нещодавно Асоціація відмітила свій п’ятнадцятирічний ювілей. «Ми одна з небагатьох громадських організацій, які не мають політичного забарвлення, а наша діяльність направлена на захист прав працівників профтехосвіти і, звичайно, наших учнів», - відповіла керівник Катерина Мірошниченко на запитання про те, заради чого об’єднались педагоги.

Діяльність асоціації тісно пов’язана і з рухом роботодавців. Випускники профтехучилищ – це майбутні працівники, які навіть під час свого навчання тісно пов’язані з роботодавцями, оскільки вони повинні проходити виробничу практику відпрацьовувати необхідну кількість годин на виробництві. З початку навчання закладається культура відносин між роботодавцем та працівником. «Як тільки сформувалась Асоціація, ми одразу почали шукати собі партнерів для проведення спільної діяльності, - згадує Катерина Борисівна. – Добре, що нам на зустріч прийшло київське об’єднання роботодавців. Ми знайшли взаєморозуміння та налагодили ефективну співпрацю».

Що ви отримали від співпраці з організаціями роботодавців?

Як тільки ми почали співпрацювати, відразу виник цілий ряд спільних цікавих проектів. Перший з них стосується моніторингу ринку праці. Принаймні, столичного ринку. Як це не дивно звучить, ніхто в нашій країні не знає, скільки і яких робочих спеціальностей потрібно готувати. Ніхто не досліджував, скільки працівників яких професій і якого рівня кваліфікації потрібно нашим роботодавцям. Які нові спеціальності з’являються, а які відмирають. Це як раз той перетин інтересів, коли ми швидко знайшли можливості для співпраці та успішно взаємодіємо. Зараз ми говоримо про те, що в подальшому ми організуємо періодичний моніторинг потреб ринку праці і система профтехосвіти буде оперативно реагувати на нові потреби та корегувати свою роботу. Якщо узгодити діяльність профтехучилищ з потребами ринку – від цього виграють усі. Ми зможемо працевлаштовувати більше своїх випускників, оптимально підбирати кількість майстрів та викладачів, а роботодавці будуть отримувати саме той персонал, який потрібен.

Моніторинг – справа техніки, а громадська організація покликана розглядати соціальні проблеми та знаходити їх вирішення. Є такі проекти?

Ще один напрямок співпраці – захист соціальних інтересів. Наприклад, оплата праці наших учнів, які працюють на підприємствах, в установах та організаціях. Справа в тому, що Україна ратифікувала конвенцію про захист прав дітей. Згідно з цим документом, будь-яка праця дітей повинна бути оплаченою. Тому в серпні минулого року було прийнято постанову Кабміну про забезпечення учнів професійно-технічних учбових закладів робочими містами для проходження виробничої практики з подальшим працевлаштуванням. В цій постанові чітко сказано: роботодавець несе відповідальність за те, щоб праця цих учнів була оплаченою. При чому у відповідності з їх розрядом, рівнем кваліфікації та об’ємом виконаної роботи. Сьогодні існує серйозна проблема, пов’язана з тим, що з одного боку роботодавці хочуть брати на практику наших учнів, а з іншого – в них немає можливості заплатити практикантам. Ми розуміємо, що праця учнів, як правило, низько кваліфікована – приходять діти по 16-17 років. Їх потрібно не тільки навчати, але і при цьому платити гроші. Це призвело до того, що роботодавці, які багато років брали наших учнів на практику, зараз відмовляються співпрацювати, розривають договори. Також говорять про те, що навіть свої працівники знаходяться у вимушених відпустках, працюють неповний тиждень. Знаходяться і такі, які самі хочуть брати оплату за навчання студентів, адже вони дійсно навчають дітей.

Для вирішення проблеми створено міжвідомчу раду, в яку окрім нас, урядових структур місцевих органів самоврядування, входять представники Федерації роботодавців та організації роботодавців міста Києва. За круглим столом ми обговорюємо ці проблеми та шукаємо вихід. Радує те, що саме керівництво організацій роботодавців налаштоване на те, що за будь-яку працю необхідно обов’язково платити.

Молодь взагалі не дуже любить працювати, а тут ще і проблеми з оплатою…

Так, робочі спеціальності мало кого цікавлять. Кияни взагалі такими професіями не цікавляться. Тому ми намагаємось підняти престиж робочих спеціальностей, популяризувати їх серед молоді. Розробили спеціальну програму, в рамках якої запрошуємо на навчання тих дітей, від яких школа практично відмовилась та вигнала зі своїх лав. Вони навіть не закінчили 9 класів. З найрізноманітніших причин вони не можуть продовжувати навчання в школі: антисоціальна поведінка, шкідливі звички, психологічна несумісність. Ми ж взяли не себе тягар реалізувати право дитини на базову освіту. В рамках нашого експерименту такі діти проходять спрощений курс шкільних предметів та приступають до вивчення профілюючих предметів.

Як виявилося, такі діти с задоволенням йдуть навчатись в ПТУ. В нас черга таких дітей. Провели анонімне анкетування – діти захотіли навчатись та здобути професію. 90% з них працюють згідно зі своєю професією. Вони соціалізуються. В школі вони були ізгоями, а тут вони усі такі, тому не відчувають своїх недоліків. До них нормально відносяться. Згодом їх ніхто не відрізняє від тих, хто без особливих проблем закінчив школу. Серед них виявилось лише 10% таких, хто взагалі ні на що не здатен. Проте 80% таких підлітків працевлаштовуються по спеціальності. Через пів року після випуску робимо анкетування. З поміж тих, хто пішов на підприємства залишається тільки 64-65%. Причини звільнення різні, передусім зарплата – 1500 грн. явно не достатня для молодої людини.

Чим же може допомогти організація роботодавців?

При маленькій зарплаті люди не спроможні приїздити з передмістя. Це забирає майже третину заробітку. Тому на конференціях з представниками роботодавців ми серйозно обговорюємо питання організації гуртожитків на підприємствах. Тоді бажаючих працювати по спеціальності було б відчутно більше. Як виявилось, багато роботодавців бажають надавати допомогу молодим робітникам. Деякі так зацікавленні, що готові на своїй території надати приміщення під учбово-виробничі ділянки, учбові класи. На таких підприємствах учні отримують доплату до стипендії, фірмовий спецодяг, харчування та медобслуговування. Це всіх влаштовує. Для роботодавця достатньо, якщо з кожного випуску із 30 людей забажають залишитись 8-10 молодих спеціалістів, це окупає усі ці заходи.

Я так розумію, це поки що поодинокі приклади?

Так, сьогодні ця практика не має широкого розповсюдження. Але до наших експериментів багато хто придивляється. Адже дефіцит робітників посилюється і згодом справа дійде до справжнього «кадрового голоду». А голод, як відомо, не тітка. Життя змусить виробників йти цим шляхом. А у нас до того часу буде вже великий досвід організації взаємодії учбових центрів та роботодавців. Ось тоді-то наш внесок гідно оцінять!
 

Написано: 16.09.2011

Друк | Федерація роботодавців Києва © 2010-2017 | Про ФРК