Статті (Огляд)
Юридичні бар'єри для іноземного інвестування в агросектор України
|
Автор: Адріан Опаиц
На превеликий жаль, українське законодавство, яке регулює основні питання ведення товарного сільськогосподарського виробництва, є недосконалим, що відштовхує велику кількість потенційних інвесторів. Більш того, в законодавстві закріплені норми, які створюють суттєві перешкоди для входження іноземних інвесторів в українське сільське господарство.
Обмеження права власності
Іноземні інвестори готові інвестувати і займатись сільським господарством в тому разі, коли вони можуть отримати сільськогосподарську землю у власність. Це необхідно задля отримання гарантії збереження землі за ними, а також для залучення кредитів для розвитку бізнесу під заставу земель. Однак, згідно Земельного кодексу України іноземні компанії, а також українські компанії із іноземним капіталом (навіть якщо він становить 0.01 %) не можуть набувати власність на землю сільськогосподарського призначення.
Відсутність вільного ринку земель
В Україні діє мораторій на купівлю-продаж переважної більшості сільськогосподарських земель. Його дію продовжували декілька разів і наразі він діє до 2012 року, хоча немає жодної гарантії, що його не продовжать. Для іноземних інвесторів дана норма створює майже непрохідний бар’єр, тому що вони не можуть придбати землю на відкритих ринкових умовах.
Обмеження площі земель у власності однієї компанії
До 2015 року жодна юридична чи фізична особа не може набути у власність сільськогосподарську землю площею більше 100 га. Зрозуміло, що обійти дане обмеження можна створивши декілька юридичних осіб, кожна з яких буде володіти по 100 га землі. Однак, для впровадження сучасного сільського господарства необхідні землі набагато більшої площі, яка сягає масивів із тисяч гектарів. Створювати та підтримувати таку кількість компаній буде просто невигідно.
Ризики при оренді землі
Враховуючи, що отримання права власності на сільськогосподарські землі іноземними інвесторами є практично неможливим, залишається єдиний вихід – орендувати ділянки та паї у селян. Саме таким шляхом пішли українські аграрні компанії. Однак на відміну від права власності, право оренди не дає впевненості в тому, що земля буде у користуванні компанією протягом строку, необхідного для успішної інвестиції. Більшість договорів укладається на короткий термін, однак для реалізації успішного проекту в сільському господарстві землю необхідно обробляти як мінімум 5-10 років. Також, нерідко договори оренди розриваються достроково за ініціативою селян, або змінюються в односторонньому порядку законодавцем (як, наприклад, законодавче підвищення розміру орендної плати за землю). Отже, іноземним інвесторам оренда не може слугувати реальною альтернативою права власності на землю.
Для того, щоб ефективно використовувати потенціал аграрного сектору України нам не обійтись без залучення фінансових ресурсів та технологій іноземних інвесторів. Для цього необхідно прийняти політичне рішення стосовно лібералізації ринку землі в Україні.
|
|