Олексій Маркусь
Виконавчий директор Київської міської асоціації роботодавців

«Бізнесу не треба «йти у владу». Набагато раціональніше і дешевше діяти опосередковано, через громадські представництва своїх інтересів»

Як ви стали одним з керівників Київської міської асоціації роботодавців?

- Можна сказати, випадково. Київська міська асоціація роботодавців, по суті, виросла з Асоціації «Київ», яка з 1991 року об'єднувала всі великі промислові підприємства міста. У той час, це було чи не єдине об'єднання такого роду. Коли з'явився закон про громадські організації роботодавців, було прийнято рішення про створення міської організації роботодавців на базі Асоціації «Київ», але зі збереженням самої асоціації.

Справа в тому, що закон про громадські об'єднання роботодавців давав можливість представникам підприємств брати участь у тристоронньому соціальному діалозі між представниками державної влади, профспілок та роботодавців. Крім того, об'єднання роботодавців повинні на рівних з усіма приймати участь профспілками і державною владою, в управлінні фондами соціального страхування. Наприклад, члени нашої Міської асоціації вже увійшли до складу правління фонду з тимчасової втрати працездатності. На міському рівні, зрозуміло. На центральному рівні беруть участь вже представники Федерації роботодавців України (ФРУ) та Об'єднання організацій роботодавців України (ООРУ).

Чому ви берете участь в управлінні лише одного фонду?

- Тому що інші соцфонди, такі, наприклад, як фонд зайнятості, попросту не створили свого міського підрозділу, хоча за законом зобов'язані були це зробити. В Києві існує тільки Центр зайнятості. Тому одне з наших завдань – домовитися з керівництвом цього фонду про створення міського відділення, яке дозволило б впливати на процеси управління його роботою усіма зацікавленими сторонами. Теж саме стосується й інших фондів соціального страхування.

Чому це так важливо? Адже на кількість платників внесків дана обставина ніяк не впливає?

- Справа в тому, що участь роботодавців у процесі управління коштами фонду дозволяє зробити його роботу прозорою, гарантувавши тим самим, справедливе і раціональне витрачання грошей. Поки, на жаль, більшість роботодавців не уявляють собі, як саме розподіляються кошти, які вони перераховують в той же фонд зайнятості. За винятком, мабуть, тих, хто активно цікавиться даним питанням.

Ну чому ж, є ж певні передбачені законом статті витрат на соціальні виплати. Наприклад, соцфондів з тимчасової втрати працездатності...

- Так, з цього фонду кошти виділяються на оплату лікарняних, виплати по вагітності та догляду за дитиною, пільги чорнобильцям тощо. А також фінансуються відомчі профілакторії, дитячі спортивно-юнацькі школи. До речі в місті Києві робить це тільки Фонд з тимчасової втрати працездатності, хоча повинні були б брати участь ще й місцева влада.

Всі соціальні фонди – публічні. Кошти туди перераховують роботодавці, отже, вони також зобов'язані стежити за витрачанням грошей. У всякому разі, така практика прийнята в розвинених країнах Європи. Ми поки що до цього тільки починаємо звикати. І роботодавці, в першу чергу.

А компаніям взагалі цікаво, куди йдуть їхні гроші?

- Звичайно, адже керівник компанії зацікавлений в тому, щоб ті ж лікарняні вчасно оплачувалися. Він хоче, щоб профспілкові путівки (на санаторно-курортне лікування) закуповувалися для тих, кому вони дійсно потрібні і у тих операторів, які реально можуть надати потрібну послугу, а не тільки освоїти кошти. Адже нерідкі випадки, коли продавець путівок безслідно зникає разом із грішми. І якщо говорити про фонд по тимчасовій втраті працездатності по місту Києву, то мова йде про 1,4 млрд грн щорічно. Це ті кошти, які могли б істотно поліпшити якість життя в нашому місті. Фонд зайнятості – близько 200 млн грн. Так, результат таких вкладень проявиться в довгостроковій перспективі, але якщо правильно розпорядиться цим ресурсом, то ефект може виявитися досить значним.

Тобто, підприємства не знають, куди йдуть їхні гроші?

  - Я б скоріше назвав роботу фондів не публічною, хоча вона повинна бути такою за законом. Представники підприємств, профспілок і держави повинні разом контролювати процес перерозподілу зібраних коштів, щоб найбільш ефективно виконати завдання, що стоять перед тим чи іншим фондом. Це дуже важлива роль громадських об'єднань роботодавців.

Виходить це такий собі капіталістичний контроль, який прийшов на зміну соціалістичному народному контролю?

- Так, цей велосипед придумали не ми. Навіть прийняття закону про громадські організації роботодавців відбулося на вимогу Євросоюзу. Можливо, що влада надавала не дуже великого значення цьому нормативу, але тепер його потрібно виконувати і він насправді реалізує на практиці найважливіші механізми громадського контролю над діями держави.

Які завдання, окрім контролю розподілу грошей в соцфондах, ви ставите перед собою?

- Одна з найважливіших функцій – розробка та підписання тристоронніх регіональних угод. Це договір між роботодавцями, профспілками та керівництвом місцевих адміністрацій (владою), які, в тому числі впливають на формування регіональних бюджетів. Наприклад, у місті Києві в такому договорі прописується формування місцевих тарифів на рік, розміри місцевих податків і середній рівень зарплат на підприємствах. Та й загалом, правила співіснування влади бізнесу та профспілкових організацій.

Чого конкретно вам вдалося досягти?

- Наприклад, ми домоглися скасування підвищення комунальних тарифів, які, якщо пам'ятаєте, столична мерія мало не кожного тижня намагалася піднімати. Але в договорі було чітко зазначено про неможливість зміни розцінок протягом року. До речі, в березні буде підписано нову угоду, де роботодавці беруть на себе відповідальність за певний рівень зарплат, профспілки – гарантують заходи щодо соціального захисту, а влада забезпечує умови для розвитку бізнесу.

Якщо перші років п'ять існування нашої організації, вона була малопомітна (створена в 2002 році), то тепер підприємці все частіше цікавляться нашою діяльністю, щоб зрозуміти, як вони можуть покращити свої взаємини з владою та профспілковими організаціями. Адже це дуже вузькоспеціалізована громадська організація, яка вирішує конкретне коло завдань.

Багато бізнесменів, на щастя, вже зрозуміли, що якщо якихось проблем вдалося уникнути один раз, то вдруге може не пощастити. А щоб проблеми вирішувати комплексно і системно, необхідно об'єднати зусилля. Особливо з урахуванням того, як часто змінюється вітчизняне законодавство та його трактування на місцях. Бізнесу не треба «йти у владу». Набагато раціональніше і дешевше діяти опосередковано, через громадські представництва своїх інтересів.