Валерій Ліпецький: 'Одного разу я став на сторону перевізників та очолив боротьбу проти бюрократичної структури, в якій колись працював'
Валерій Ліпецький - Голова Київської міської організації роботодавців-перевізників "Столиця"
Досягнення керівника Валерій Ліпецький – один із небагатьох суспільних діячів, який зважився відкрито протистояти держструктурі, частиною якої він сам являвся. «Зараз ми боремося з монстром, який був створений нами ще в 1998 році, коли я працював в службі перевезень столичної адміністрації», - розповідає Валерій Станіславович. Під час нашого інтерв’ю він загадав знакові збори в цьому підрозділі столичної влади. Тодішнє керівництво вирішило створити асоціацію перевізників, яка б об’єднала підприємців-транспортників. Створюючи таку структуру, чиновники переслідували дві цілі – легалізація поборів з недержавних компаній, формування лояльної більшості з числа підприємців, і, як наслідок, спрощення маніпулювання усіма учасниками ринку. Під час обговорень Валерій Ліпецький мовчав, а коли присутні закінчили обмін думками, заявив: «Така організація вже створена, і я її Голова».
Для керівництва служби перевезень це прозвучало як грім серед ясного неба. Збори відразу ж оголосили закритими та накинулись на підопічного: «Як ти міг!? Ти не маєш права!». Однак уважне вивчення законів не один раз виручало Валерія Ліпецького. Він знав, що нічого протиправного в його діях немає і знайшов, що відповісти на погрози негайного звільнення. Так в Києві з’явилась перша асоціація пасажирських перевізників, яка відстоювала інтереси транспортників. Саме це об’єднання виступило організатором масових протестів в 2002 році, коли влада здійснила спробу підпорядкувати приватні компанії госпрозрахунковій структурі «Київпастранс».
Валерій Станіславович, зараз ви очолили Київську міську організацію роботодавців-перевізників «Столиця». З чим це пов’язано? На щастя, законодавство еволюціонує, і зараз організації роботодавців мають помітно більші можливості в порівнянні з іншими формами об’єднань. Це дає надію довести нашу боротьбу до логічного завершення.
Київська міська організація роботодавців-перевізників «Столиця» була організована в 2003 році десятьма транспортними компаніями, для того, щоб спільно, цивілізованими, законними методами захищати свої інтереси, свій бізнес. В нас, як і раніше, йде боротьба між приватним бізнесом та органами влади. Влада наполегливо намагається підкорити собі підприємців та командувати ними так, як чиновники керували підприємствами в СРСР. На жаль, влада ще не вміє працювати по іншому та методи залишились колишні. Тому підприємці вимушені об’єднатися для того, щоб захищати свої інтереси на рівні міста, а якщо потрібно – то і лобіювати прийняття правових норм та рішень в уряді та Верховній Раді.
В нашу організацію входять підприємства, що займаються пасажирськими перевезеннями в столиці. Це дуже проблемна сфера діяльності, оскільки міський транспорт це і важлива складова міської інфраструктури, частина соціальної сфери та досить прибутковий бізнес. Таким чином, міський транспорт завжди знаходиться під пильною увагою влади, а значить, підприємцям потрібно бути на чеку: в нашій країні увага чиновників завжди може обернутися перерозподілом ринку, новими обмеженнями чи і тим і іншим одночасно.
З чим боритесь зараз и що вдалося відстояти?
Перемігши нелегальних перевізників в 1998 році, служба перевезень не зупинила свою діяльність. З часом вона перетворилась на структуру, яка стала активно намагатись підпорядкувати собі приватні транспортні компанії, вводити свої правила гри та збирати різноманітні внески, що становили на той час від 50 до 80 грн. з кожної машини. Фактично вона перетворилась в ще одного збирача податків.
В 2001 році, втомившись від безкінечних поборів, для боротьби з цим явищем, перевізники об’єднались та створили Асоціацію автоперевізників, покликану захищати їх від чиновників різних відомств: від служби перевезень до податківців та пожежників. Мені запропонували очолити цю організацію, і я активно включився в роботу.
Це сталося дуже вчасно, оскільки чиновники пішли далі – на початку двохтисячних років вони створили госпрозрахункове підприємство Київпастранс і одного разу здійснили спробу підпорядкувати усіх столичних перевізників цій структурі. Було підготовлено розпорядження № 292, згідно з яким будь-яка організація, що бажає возити пасажирів по столичним маршрутам, повинна заключити відповідний договір з Київпастрансом та підпорядковуватись цій організації. Більше того, передбачалося, що якщо маршрут обслуговується трамваями чи автобусами Київпастрансу, то і маршрутки, що курсують по цьому маршруту повинні належати тільки цьому перевізнику. Ми розуміли, що реалізація цього плану вб’є ринок та створить сприятливі умови для найрізноманітніших зловживань. Перевізники знайшли в собі сили самоорганізуватися, вийти на вулиці та в результаті масштабних акцій протестів домогтись призупинення цього рішення.
Таким чином, ставши на чолі громадської організації, я почав боротись проти негативних проявів структури, в якій колись працював. Потрібно сказати, що перевізники не в змозі поодинці боротися з незаконними вимогами та поборами чиновників. Справа в тому, що у міської влади дуже багато механізмів тиску на транспортні компанії. Тому інтереси підприємців у владних структурах повинна представляти громадська організація, яка виступає від імені значної частини перевізників. Це єдиний спосіб дати відчути владі, що перевізники це реальна сила, яка відстоює інтереси своїх членів, дає конструктивні пропозиції по врегулюванню складних ситуацій та бажає впливати на прийняття рішень. Чиновники розуміють, що тиснути на 10-20 підприємств, об’єднаних в громадську організацію практично неможливо. Звичайно, були спроби з боку влади міста викликати окремих керівників «на килим», різними методами переконати їх вийти із «Столиці», але це мало впливало на загальний результат.
Чи доводилося організації захищати інтереси окремих перевізників? Звичайно. Будь-який наш масштабний захід викликає реакцію влади. Перевізників поодинці викликають на розмову, здійснюють тиск, організовують прискіпливі перевірки, штрафують та погрожують зняттям з маршруту. В таких ситуаціях ми, від нашої організації роботодавців-перевізників, пишемо листи, скарги в усі інстанції, проводимо зустрічі та відстоюємо право наших членів працювати в існуючому правовому полі та безперешкодно здійснювати перевезення.
Зараз законодавство дає великі повноваження організаціям роботодавців і цим обов’язково потрібно користуватися в діалозі із владою. Єдине слабке місце такого роду організацій полягає в тому, що їх члени виявляють активність тільки в тому випадку, коли виникає реальна загроза їх бізнесу. Якби нам вдавалось лобіювати наші інтереси незалежно від поточної ситуації, думаю, вже давно можна було б оздоровити відносини підприємців та держави та уникнути багатьох конфліктних ситуацій.
Написано: 15.07.2011 |
 |