Розвиток будь-якої сучасної національної економіки базується на активному залученні інвестицій, які становлять основу її зростання і дають можливість нарощувати обсяги виробництва.

Значне скорочення заощаджень (які лежать в основі інвестицій) під час кризи спричинило зменшення як внутрішніх, так і прямих іноземних інвестицій (ПІІ) у більшості країн світу. Криза єврозони вплинула на зниження інвестиційного потенціалу в раніше капіталонасичених країнах. Так, скорочення обсягів інвестицій у країнах ЄС пов’язане з великим внутрішнім попитом на ресурси, необхідні для покриття дефіциту бюджетів країн ЄС, таких як Греція, Іспанія, Кіпр, Португалія та ін. Кризові явища в США також внесли серйозні корективи у функціонування ринку міжнародного інвестування. На тлі затяжної рецесії американської економіки і реструктуризації боргових зобов’язань, які протягом 2011 року провокували дефолт економіки країни, значно скоротився її інвестиційний потенціал.

Попри кризові явища у світовій економіці, за останній рік намітилася позитивна динаміка зростання іноземних інвестицій. За оцінками фахівців, за 2011 рік їх обсяг збільшився на 17%, або на 1,5 трлн. дол. При цьому основою зростання слугувало активне залучення інвестицій у країни Азії (приріст 11%), Латинської Америки і Карибського регіону (+35%), а також країни СНД (країни з перехідною або транзитною економікою, +31%). Однією з негативних тенденцій цього процесу є скорочення інвестицій у країни Африки. Щодо припливу ПІІ в розвинені країни, то за останні три роки намітився приріст на 19%. Але на відміну від країн, що розвиваються, приріст інвестицій у розвинені країни зумовлений залученням іноземних ресурсів з метою здійснення злиттів і поглинань компаній.

На тлі рецесії локомотивів світового розвитку — США і країн Євросоюзу — потік іноземних інвестицій у світовій економіці продовжує зростати. При цьому розвинені країни вже не становлять основу зростання, оскільки сьогодні стурбовані розв’язанням власних економічних проблем. Значне скорочення обсягів інвестування за кордон торкнулося всіх без винятку країн ЄС, а також США, Японії, Канади та ін.

Тим часом на світовому інвестиційному олімпі з’являються дедалі нові учасники ринку, готові вкладати значні кошти в довгострокові проекти з невисокою рентабельністю практично в усіх галузях економіки в усьому світі. Однією з груп таких держав є нафтовидобувні країни.

За останні десятиліття серед країн, що розвиваються, виокремилася група країн з активно зростаючими національними економіками. Їхній розвиток, на відміну від нових індустріальних країн, не був зумовлений модернізацією економіки та освоєнням нових галузей виробництва, а будувався на активному використанні власних природних ресурсів (видобувної промисловості) і вдалій ринковій кон’юнктурі. За низкою економічних критеріїв ці держави порівнянні з найрозвиненішими країнами світу і включають Бруней, Катар, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ). Основою їхніх національних економік є видобуток і експорт енергоносіїв (нафти і газу) на світовий ринок.

Бурхливе зростання національних економік нафтовидобувних країн нерозривно пов’язане з формуванням ринкової кон’юнктури і активним збільшенням ціни на енергоресурси. У 1986—2004 роках вартість барелі нафти не перевищувала 45 дол. Але з 2005-го вона збільшилася практично у 2,5 разу, досягнувши ціни у майже 150 дол. у 2008-му, і сьогодні тримається на рівні 100 дол. за барель (рис. 1).

Така ситуація дозволила нафтовидобувним країнам одержати додаткові вигоди з нинішньої кон’юнктури цін і значно поліпшити свої економічні показники.

Таким чином, у самій світовій економіці відбувся істотний перерозподіл фінансових ресурсів. Зі зміною ринкової кон’юнктури нафтовидобувні країни стали одержувати за таку саму кількість продукції значно більше ресурсів. А останні, у свою чергу, відволікалися з інших галузей національних економік і включалися в собівартість практично кожного виробленого у світі товару. У цьому разі доречно говорити про масштабний перерозподіл коштів усередині національних економік на світовому рівні.

На сьогодні країни — члени ОПЕК контролюють майже 49% світових запасів природного газу та 81,3% запасів нафти.

У 2012-му і 2013 році, згідно з очікуваннями МВФ, світовий ВВП збільшиться на 3,3 і 3,9%, відповідно. У розвинених країнах спостерігатиметься слабке зростання на 1,8 і 2,2%, а в країнах єрозони у 2012 році очікується скорочення економіки. Темпи зростання ВВП у державах, що розвиваються, теж знизяться, та все ж таки вони будуть значно вищими, ніж у розвинених, і становитимуть 5,4 і 5,9%, відповідно. При цьому зростання обсягів ВВП практично всіх країн — членів ОПК значно перевершує середньостатистичні показники групи країн, що розвиваються (див. табл.).

Ця ситуація дозволила країнам — членам ОПЕК за короткий період часу накопичити чималі інвестиційні ресурси. Розрахункове сальдо рахунку поточних операцій країн — членів ОПЕК наведене на рис. 2. Починаючи з 2000-х років сальдо рахунку поточних операцій мало позитивну динаміку, а з
2003-го по 2008-й відбулося стрибкоподібне зростання практично втричі. Накопичивши значні обсяги інвестиційних ресурсів за рахунок сприятливої ринкової кон’юнктури, країни — члени ОПЕК одержали можливість здійснювати великомасштабні інвестиційні проекти і модернізувати власну економіку, яка багато в чому залежить від експорту енергоресурсів і від світових цін на них.

За оцінками експертів, загальний оборот ісламської фінансової індустрії у світі перевищує 1 трлн. дол., а до 2015 року ця цифра може зрости до 2,8 трлн. Останнім часом дуже поширеним стало таке поняття, як «ісламський банкінг». Під ним розуміють особливі правила і принципи здійснення фінансових операцій, пов’язаних з інвестиціями ісламських країн.

Феномен активного розвитку ісламського банкінгу пояснюється тим, що в період світової фінансової кризи класичні банки зазнавали збитків, а ісламські практично не постраждали, при цьому постійно зіштовхуючись із проблемою надлишкової ліквідності через перегрів економік нафтовидобувних країн нафтодоларами.

Розв’язанню цієї проблеми посприяє таке:

 — модернізація власної економіки з метою диверсифікації галузей і зниження залежності від зміни кон’юнктури цін на нафту на світовому ринку;

— активне інвестування коштів у довгострокові проекти в усьому світі.

Нафтовидобувні країни почали активно освоювати провідні світові фінансові центри і реалізовувати там великомасштабні проекти. Так, Великобританія одержала пальму першості в освоєнні інвестицій нафтовидобувних країн на території ЄС. Останнім часом переважно іноземці реалізують у Лондоні великомасштабні інвестиційні проекти. На ринку фінансових послуг Великобританії створений і функціонує Британський ісламський банк (IBB), практично в кожній галузі присутні інвестори з арабських країн. За оцінками міжнародного агентства нерухомості Savills, ринок нерухомості в ультрапреміальному сегменті новобудов Лондона на 88% складається з іноземних інвестицій, оцінюваних загалом у 2,2 млрд. дол. В освоєнні інвестицій нафтовидобувних країн не відстає і Франція. Розвиток ісламських фінансових послуг взяли під свій контроль Об’єднані Арабські Емірати. Також ісламські інвестиції поступово проникають і в країни СНД, з яких саме Казахстан найактивніше залучає інвестиції нафтовидобувних країн. У 2009 році там було ухвалено закон про ісламське фінансування, що створило потужну базу для довгострокового співробітництва між країнами.

Крім корпоративних інвестицій, досить активні і приватні інвестори з нафтовидобувних країн. Відомим приватним інвестором є принц Саудівської Аравії Валід бін Талал, що володіє акціями провідних світових компаній: Citigroup, News Corporation, Procter&Gamble, Hewlett-Packard, Pepsico, Time Warner і Walt Disney.

Широко відома пристрасть арабських шейхів до предметів розкоші, зокрема до автомобілів. Шейх з ОАЕ Хамад бін Хамдан Аль Нахьян (відомий як Райдужний Шейх) володіє однією з найбільших колекцій автомобілів у світі. Шейх Дубаю Хамдан ібн Мохамед ібн Рашид Аль-Мактум розглядає можливість придбати в найближчому майбутньому частину акцій гранда італійського футболу ФК «Мілан» і т.ін.

Враховуючи сучасний стан світового ринку інвестування і зміну пріоритетів на ньому, таку актуальну проблему пошуку інвестицій для вітчизняних компаній можна частково вирішити з допомогою залучення ресурсів із нафтовидобувних країн. Найцікавішими галузями національної економіки України для іноземних інвесторів з арабських країн є такі:

— сільське господарство (виробництво зернових, які активно імпортуються арабськими країнами, реалізація проектів з вирощування ріпаку і подальшого виробництва біодизелю як альтернативи вичерпному вуглеводневому паливу);

 — фінансовий сектор (висока вартість капіталу на внутрішньому ринку стимулює приплив інвестицій з капіталонасичених країн і створює можливості для одержання додаткових вигід);

— інфраструктурні проекти (такі, як розвиток авіаційного сполучення на міжнародних і внутрішніх маршрутах, оскільки арабські авіакомпанії мають найсучасніший парк літаків, а мінімальна вартість авіапалива створює значні конкурентні переваги порівняно з авіакомпаніями інших країн) тощо.

Світовий ринок, який активно змінюється, потребує нового осмислення і нових підходів до пошуку інвестицій. Світова фінансова криза значною мірою змінила інвестиційний вигляд світу. Переосмисливши наявні тенденції та правильно розставивши пріоритети, можна буде розв’язати проблему пошуку іноземних інвестицій.

Максим СЕРПУХОВ «Дзеркало тижня. Україна» №38, 26 жовтня 2012