Початок ХХІ сторіччя ознаменувався зростанням уваги суспільства до вищої освіти, модернізація якої стала об’єктивною необхідністю. Проте, як констатують експерти та роботодавці, вища освіта в Україні, в останні десятиріччя, стала менш якісною. Переважна більшість випускників вищих навчальних закладів виявляються або не конкурентоспроможними на ринку праці, або взагалі не затребуваними.

Що ж думають роботодавці про реформування системи вищої освіти в Україні та кількість і якість нововведень, які пропонують три зареєстрованих у парламенті законопроекти про вищу освіту?  Про це з виданням “Власть денег” поділився директор департаменту розвитку трудового потенціалу Федерації роботодавців України Родіон Колишко.

Який із зареєстрованих у Верховній Раді законопроектів про вищу освіту підтримує Федерація роботодавців України?

Родіон Колишко: Жоден із проектів не є ідеальною моделлю. Але правильні положення наявні у всіх трьох. Зокрема, скрізь згадується національна рамка кваліфікацій (прим. авт. перелік навичок і компетенцій, якими повинна володіти людина на тому чи іншому етапі освіти). Позитивно в них також те, що рівень “молодший спеціаліст” виключається із системи вищої освіти. Не може бути “незакінченої вищої освіти”, не може бути першого ступеня вищої освіти, коли люди, нібито виходять на ринок праці з вищою освітою, отримують місця кваліфікованих робітників. Ми обманюємо самі себе: це не вища освіта. У цьому контексті ми вітаємо ще й ініціативу Міністерства освіти, яке створило робочу групу з написання закону про професійну освіту. У МОН, очевидно, теж розуміють, що молодший спеціаліст “не виживе” в системі вищої освіти, але оскільки ми нікуди не можемо подіти близько 1000 навчальних закладів, які готують молодших спеціалістів, необхідно хоча б знайти їм адекватне правове поле.

Що позитивного ви б виділили в кожному конкретному законопроекті?

Родіон Колишко: У законопроекті Балоги-Згуровського дуже важливою, з точки зору роботодавців, є прив’язка рівнів вищої освіти до рамки кваліфікацій. Наприклад, рівень бакалавра чітко відповідає 6-му рівню Національної рамки кваліфікацій. Цей зв’язок дуже ефективний, тому що будь-яка програма вузівської підготовки повинна спиратися на рамку кваліфікацій. Ще один важливий момент – це система незалежної оцінки якості вищої освіти. З нашої точки зору, вона найбільш повно представлена ​​в законопроекті Гриневич. Зараз в Україні її фактично немає.

- Розподіл держзамовлення ні в одному із законопроектів не викладено, з нашої точки зору, коректно. Нам потрібно чітко визначити, чим є ті гроші, які витрачаються за системою держзамовлення: державною допомогою на здобуття освіти або оплатою підготовки фахівців для потреб держави, наприклад? Адже держава є найбільшим роботодавцем, і їй потрібно готувати вчителів, лікарів, міліціонерів, юристів та економістів. Але є виключно комерційні спеціальності, яким немає застосування в державній сфері. І фінансування їх потрібно називати не держзамовленням, а якось інакше. Жоден із зареєстрованих законопроектів не враховує цієї різниці. Ми за те, щоб гроші з державного бюджету витрачалися ефективно. Якщо мова йде тільки про підготовку кадрів для потреб держави, то все добре. Але якщо це фактично безоплатне фінансування підготовки працівників, затребуваних на ринку праці, то ми наполягаємо на тому, щоб брати участь у формуванні пріоритетів такого державного замовлення. В існуючих законопроектах ми не бачимо механізму такого впливу. Держзамовлення повинно формуватися не учбовим закладом, виходячи з потреб підтримання його життєздатності. Ми повинні говорити про те, які фахівці потрібні ринку праці.

Яке місце роботодавців у системі вищої освіти?

Родіон Колишко: На жаль, жоден із законопроектів практично не стимулює роботодавців брати участь у формуванні навчальних програм. Номінальне залучення роботодавців до Акредитації вузів – тільки вершина айсберга: роботодавець повинен брати участь у житті навчального закладу, тому що без реального зв’язку з ринком праці його існування безглузде. Це може бути входження роботодавців до наглядової ради, встановлення співпраці з ними для проходження практики студентів, участь в їх оцінюванні – і не тільки на фінальному етапі. Нам люблять “нагадувати”, що ми очолюємо екзаменаційні комісії, особливо в навчальних закладах у сфері профтехосвіти. Але на що ми можемо в них вплинути, коли люди вже фактично отримали освіту? Сказати: “Вибачте, ви нам не підходите”? Участь роботодавців повинна бути не одноразовою акцією, а систематичною планомірної роботою.